21 квітня 2024 року пластуни Лондона мали дуже важливу зустріч.

Це – Слава і Гліб, вони приїхали у складі делегації українських військових, що захищали Маріуполь на лондонський марафон.

Гліб – молодий, веселий, оптимістичний, аж бринить повітря навколо. Йому всього 27. Складно повірити в його історію, але вона реальна. Захищаючи Маруполь, він потрапив під авіаналіт і його викинуло із третього на перший поверх, добряче присипавши. Важко пораненого, із повністю роздробленою тазовою частиною, втраченими зубуми й шматком язика і ще купою травм, він потрапив у полон. Там його возили лікарнями окупованої Донеччини, де… не надавали допомогу, а лише перекидали з койки на койку та не дозволяли іншим побратимам навіть погодувати його, бо сам не міг. «Жри, укроп» – залишали на тумбочці поруч і забирали недоторкану їжу за 2 години, бо він її навіть не міг побачити. Натомість двічі на день читали пропаганду – Одеса здалася, Польща уже зайшла, України вже немає…. Забороняли розмовляти українською, але по колу пускали гімн росії.

«У мене від епітелієм кілька альбомів газманова, любе і іншого сміття» – широко посміхається на усі нові брекети. «Так, я чути не можу російську мову і це мене болить. Коли хтось звертається – я кажу, що не розумію мову окупанта», хоч Гліб служив із морпіхами з Криму. Усі його травми сховані під одягом і веселощами, він радісно чеберяє ногами і каже: «Слухайте, ще кілька місяців тому я так не міг, це таке щастя!»

Сьогодні Гліб очолює Київську філію Ветеран Хабу. Його старший брат і вітчим продовжують воювати.

«Найкраще з чим ви можете прийти у військо – відчуття спільноти», каже. І ми дуже хочемо вірити, що хоч трохи розуміємо.

Слава з Дніпра. Він – єдиний цивільний із усієї делегації. Колишній (та хіба бувають колишні?) футбольний фанат. Звіряється: «Оточення говорило російською, але більшість мала цей внутрішній патріотизм, ще до того як це стало мейнстрімом. Усі з нас носили з собою прапори. Мені пощастило – я ходив у єдиний в моїй школі український клас».

Слава втратив руку давно і навчився жити із цим так, як не усі з усіма кінцівками уміють і від 2014 допомагає пораненим бійцям як тренер-реабілітолог. Його тіло виглядає як досконале творіння природи. Рука вкрита татуюваннями – на долоні слово «Незламний», і це так про нього. Про них усіх. У нього є мрія – стати першою у світі людиною із однією рукою, що подолала усі найскладніші марафони. Консультується із нашим Денисом Угрином, що став першим українцем, який пробіг марафон на Південному полюсі. Розповідає про трасу у Швейцарії, яку долав 24 години горами, крізь сніг і перешкоди. Незламний. «Хто не хотів бути українцями – вже давно виїхали», каже про Дніпро. І ми йому віримо.

Вони надзвичайно, практично модельно красиві. Говорять просто, щиро і відпускають такі жарти, що можуть собі дозволити хіба морпіхи. Ми усі затримуємо подих і вслухаємось у кожнісіньке слово і трохи не плачемо із вдячності й захоплення. Люди-титани.

Дякуємо Марті Муляк, що зорганізувала цю зустріч.

Дякуємо, хлопці, що ви такі.

Джерело: Пласт Лондон

Новини

Український Пласт привітав конференцію “Європейський Рух За Ненасильницькі Дії”

Український Пласт привітав конференцію “Євро...

Голова ГПБ пл.сен. Мирон Сполський, ВБ, привітав Європейський Рух За Ненасильницькі Дії (European Movemen...
Триває пластовий табір Станиці Кітченер/Вотерлу, Канада

Триває пластовий табір Станиці Кітченер/Вотерлу, К...

липень 2024 Другий тиждень нашого денного табору, був надзвичайно багатим на пригоди. Наші пластуни мандр...
7 липня 2024 року пташата станиці Лондон мали закриття пластового року

7 липня 2024 року пташата станиці Лондон мали закр...

7 липня 2024 року пташата станиці Лондон мали закриття пластового року та купу пригод....