Від імені Головного Проводу Пласту, ми висловлюємо щиру подяку усім пластунам, які брали участь у Помаранчевій Революції та Революції Гідності, що розпочалися 21 листопада у 2004-му та 2013-му роках – у день Св. Михаїла, Архистратига війська Господнього, а також усім пластунам-військовим, що і до сьогодні боронять кордони нашої держави.
Окремо віддаємо шану хвилиною мовчання загиблим пластунам-воїнам та усім, хто загинув у ході російсько-української війни на Донбасі.
Вічна пам’ять!
Сьогодні Пласт — це найбільша молодіжна організація України, яка діє вже понад 107 років та виховує проактивних громадян України та світу. Молодь, яка готова змінюватись та змінювати власне оточення — робити світ довкола кращим – це є наша ціль!
З пластовим привітом СКОБ!
Голова Головної Пластової Булави
пл.сен. Мирон Спольський, ВБ
Генеральний Секретар ГПБ
ст.пл. Наталія Босак-Ковалик, Гр
Євромайдан або Революція гідності — національно-патріотичні, протестні акції в Україні, передусім, проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України.
Протести розпочалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках протестів кінця 2013 року відбувалися мітинги, демонстрації, студентські страйки.
Українські пластуни одні з перших долучилися Євромайдану та до подальших протестів, як також відразу виступили на захист України з початком російсько-української війни.
“Тієї суботи ввечері мав зустріч з іноземним колегою, але перед тим пройшовся кількома центральними вулицями Києва, де упродовж останніх 3 місяців відбувались події, що й досі змінюють нашу країну. Це було після активних боїв на Грушевського, але в час т.зв. “перемир’я”, коли вв-шники і беркутівці просто стояли по той бік барикад. Далі були сумнозвісні бої на Інститутській прямо біля Майдану (коли горіли “Профспілки”), потім стріляли снайпери… Тоді, здавалось, активної фази протистояння вже не буде…”.
ст.пл.вірл. Мар’яна Юрків, Бурх:
Почався, як і у всіх, 21 листопада — якось з’явилось відчуття, що все так просто не скінчиться цього разу. До Києва я приїхала вночі з 23 на 24 листопада з бандою друзів (десь людей 50). Їхали ми на один день, зовсім ніяких речей з собою не брали. А вперше додому повернулась аж 30 листопада
Спершу пластуни різними компаніями приходили на Майдан. Хтось організовував студентів у своїх навчальних закладах, хтось приїжджав цілими куренями. Організовували інфоцентри, координували переїзд з різних міст до Києва людей. Займались хто чим вміє. А після розгону студентів і побиттів 1 грудня почала формуватись Самооборона Майдану. Пластуни увійшли до її складу окремим формуванням — 15 сотня Самооборони. Таких «організаційних» сотень було дві (ще 14 сотня, яка сформувалась з МНК). Ці сотні мали особливі завдання. Тут були люди, які добре розуміли, що відбувається і мали чітку дисципліну.
Під час Помаранчевих подій все було просякнуто якимось історичним символізмом: перший тур виборів — за день до 1 листопада, другий, сфальшований, — на свято Архистратига Михаїла, коли почалися протести проти неправди. І цього разу люди вийшли на Майдан 21 листопада. Цього ніхто не планував — так сталося. Але в тому, що це сталося саме на Михаїла, Архистратига війська Господнього, і в ролі Михайлівського золотоверхого монастиря у подальших подіях було щось особливе.
Від того дня ми рахували вік українського спротиву. Перша ніч хронікувалася щопівгодини. Вистояний день був подвигом, бо щогодини очікували нападу чи якоїсь катастрофічної зміни ситуації. Були дні, чи, власне, ночі, коли рахувалися години до світанку, і кожна така ніч була страшною. «Майдан стоїть уже 10-й день», — писали у соцмережах активні учасники; «Паризька комуна простояла 73 дні. Майдан — поки що 60», — підраховували шанси політологи.