1 листопада 1918 року у Львові розпочалося повстання, метою якого було встановлення української влади на західноукраїнських землях, що увійшло в історію під назвою «Листопадового чину». 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові затвердила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», яким проголосила створення на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР)

На уламках Австро-Угорської імперії, що зазнала поразку у Першій світовій війні, поляки, чехи, словаки проголосили національні держави.

5 листопада 1916 року рішенням імператорів Німеччини і Австро-Угорщини в межах колишньої російської території Царства Польського було створено маріонеткову державу Регентське Королівство Польща, яке за рік власні сформувало державні інституції, включаючи парламент, місцеві органи влади і армію, і 7 жовтня 1918 року, коли капітуляція Австро-Угорщини і Німеччини у Першій Світовій війні стала справою часу, проголосило незалежність.

16 жовтня 1918 року, цісар Карл І в надії зберегти державність оприлюднив маніфест, згідно з яким Австрія проголошувалася федеративною державою, а її народи отримували право на державність. Для формування власних органів влади 18 жовтняу Львові відбулось зібрання за участю послів австрійського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів, єпископату, представників політичних партій, організацій і товариств з етнічних українських земель, що входили до Австро-Угорщини, яке сформувало Українську Національну Раду (УНРаду).

19 жовтня УНРада проголосила створення Української держави на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття на чолі з депутатом австрійського парламенту Євгеном Петрушевичем і намір перебрати на себе органи влади. Проте наступного дня намісник Королівства Галичини та Володимирії генерал Карл Георг фон Гуйн відповів відмовою, яку 23 жовтня Євгену Петрушевичу підтвердив прем’єр-міністр Австро-Угорщини, повідомиши про плани передати Галичину Польському королівству, для чого 28 жовтня у Кракові була сформована відповідна комісія.

 Прем’єр-міністр ЗУНР (1918) Костянтин Левицький (1859-1941)

          Є. Петрушевич та члени його уряду, 1918 р.

Влада новопроголошеної Польщі заявила про включення Галичини до складу своєї держави. Зі згоди Антанти була створена Польська ліквідаційна комісія, яка мала б шляхом збройного  виступу захопити владу у краї. Тим паче, що адміністративні посади у Східній Галичині займали поляки.

Для реалізації цих планів на 1 листопада було заплановано приїзд комісії до Львова.

31 жовтня представники Української національної ради та Центрального військового комітету на чолі із сотником Дмитром Вітовським зібралися у львівському  Народному домі для прийняття рішення. Вітовський  переконав зібрання негайно, не чекаючи приїзду ліквідаційної комісії, перебрати владу в місті на себе.

 Сотник Дмитро Вітовський

“Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки”, – емоційно виголосив Дмитро Вітовський під час засідання Української Національної Ради та Військового Комітету увечері 31 жовтня.

Військовий комітет перейменовано в Українську генеральну команду, яка стала керівним центром повстання. Штаб розташовувався у Народному домі.

Щоб запобігти переходу під владу Польщі, у ніч на 1 листопада 1918 року за ініціативою члена УНРади Костянтина Левицького та сотника Дмитра Вітовського загони Українських січових стрільців загальною чисельністю 2400 осіб зайняли всі найважливіші урядові установи у Львові, Станіславі, Тарнополі, Золочеві, Сокалі, Раві-Руській, Коломиї, Снятині і Бориславі.

Повстання розпочалося о 4–й годині ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1400 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк, летовище. Над ратушею і намісництвом підняли синьо–жовтий прапор.

Того ж дня Дмитро Вітовський  відрапортував про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНРади.

Майже безкровно українська влада була встановлена в Станіславі, Коломиї, Снятині, Жовкві. В деяких містах це відбулося завдяки збройним виступам місцевих жителів.

Уже надвечір 1 листопада польські військові організації підняли повстання. Почалися вуличні бої.

Найтяжчі бої Листопадового повстання відбувались у Львові і до 11 листопада, коли у Варшаві була проголошена Польська республіка на чолі з генералом Пілсудським, дише дві третини міста були під контролем стрільців (див. 45 фотографій гарячого листопаду 1918 року у Львові).

Незважаючи на це 13 листопада 1918 року, у день зречення престолу цісаря Карла І, УНРада затвердила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким нова держава отримала назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Попри утворення українського уряду та проголошення ЗУНР, збройне протистояння між Українськими Січовими Стрільцями та польськими вояками призвело до польсько-української війни.

Листопадове повстання  у Львові зазнало поразки 22 листопада 1918 року, і уряд ЗУНР переїхав спочатку в Тернопіль, а з 2 січня 1919 року – у Станіславів (тепер Івано-Франківськ), де було сформовано новий уряд на чолі з Сидором Голубовичем, який змінив Костянтина Левицького на посту голови Державного секретаріату ЗУНР.

ЗУНР – українська держава в листопаді 1918 – липні 1919 на етнічних українських землях Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, що раніше належали до Австро-Угорської імперії

22 січня 1919 року у Києві відбулося приєднання ЗУНР до Української Народної Республіки в якості Західної області, проте 4 грудня Акт Злуки був денонсований ЗУНР коли стало відомо, що Симон Петлюра під час підготовки до підписання Варшавського договору погодився на встановлення українсько-польського кордону по ріці Збруч, що означало відмову від етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини з українським населенням понад 11 мільйонів чоловік.

Після поразки у Польсько-українській війні уряд ЗУНР емігрував у Відень, де 1 серпня 1920 року був сформовано уряд в екзилі на чолі з Петрушевичем. Він проіснував до 1923 року, безуспішно намагаючись поставили перед Лігою Націй і країнами Антанти питання про відновлення незалежності ЗУНР, – 15 березня 1923 року Рада Послів держав Антанти затвердили кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини.

Цей день в історії

УІНП