3 листопада 1937 р. У цей день Україна втратила своїх найкращих дітей. Якщо прізвища загиблих у попередні дні практично нікому нічого не говорять, то в сьогоднішньому (3 листопада 1937) переліку зі 128 осіб концентрація широко знаних прізвищ просто зашкалює.

Кожен українець, молодший 36 років, який ходив до школи, як мінімум чув про Миколу Куліша чи Валер’яна Підмогильного. Їхні твори включені до шкільної програми. Крім того, на уроках літератури вивчають також тему «Розстріляне відродження», де розглядають літературні напрямки і течії 1920-х років і долю митців, що ці напрямки і течії представляли.

Оксана Забужко назвала Сандармох «символом кінця української інтелектуальної еліти як окремого історичного феномену»…

Серед загиблих 3 листопада — і колишній юнак Олександра Тисовського Олександр Бадан.

Оксана Забужко:

Щодо 1937-го, то можна нічого не розповідати про радянську владу, достатньо буде лише сказати, що аби відсвяткувати (так!) 20-ту річницю «Великої Жовтневої соціалістичної революції», за п’ять днів було вбито 1111 людей. Просто масове людське жертвопринесення «на честь свята», як у культах інків чи майя. Такий собі капітан Матвєєв власноруч із пістолета за чотири дні розстріляв в потилицю 1111 душ. І коли знати, ЩО то були за люди, й наскільки кращим було б людство, якби їхні голови не лягли в урочищі Сандармох, а продовжили мислити й творити… Розумієте, цього ніколи не можна забувати: що один якийсь «капітан матвєєв» здатен водномить заблокувати розвиток людства, — завдати йому такого «внутрішнього перелому», на лікування якого потрібні будуть навіть не десятиліття, а століття.

Матеріал: Оля Свідзинська, Львів